Література рідного краю

Літературне об'єднання "ПОШУК"

   Наше рідне Прибужжя, рідна Нова одеса - земний синонім раю. Так написав про наш степовий край, обвітрений і обпалений історією, новоодесит, учасник літоб'єднання "ПОШУК" Володимир Шпак. 

    Саме тут в Новій Одесі, в вересні 2001 року у центральній районній бібліотеці відбулося перше засідання літоб'єднання "ПОШУК".

    Першим Президентом літоб'єднання став Микола Андрійович Простаков - поет за покликом душі, він створив своє дітище - згуртуваного навколо поетичного слова колектив однодумців, людей небайдужих, творчих, цікавих. Як лідей він допоміг становленню і утвердженню поетів, вселив їх віру у свої здібності, допоміг розвинути їх.
    Майже 150 людей пройшло за цей час через "ПОШУК", але об'єднувало й об'єднує їх одне: любов до творчості, прагнення яскраво, по-своєму відобразити все, що відбувається не тільки в довкіллі, а й в душі кожного, хто взявся за перо.
     Поезія - це діалог поета з часом, з його часом - так сказав іспанський поет Антоніо Мачедо.
     Ось і ведуть поети-новоодесити свій діалог з часом. На цьому шляху були і втрати і здобутки.
  На жаль не має з нами зараз першого Президента "ПОШУКУ" Миколи Андрійовича Простакова, поетів В.Шпака, А.Карпова, І. Ткаченка, художника І.В. Дриги.
     А здобутки - це 10 районних альманахів, виданих за ці роки, і 30 збірок поезії і прози окремих авторів.

Микола Андрійович Простаков - перший Президент літоб'єднання "ПОШУК"

  "Пишу про те, що очі бачать, про те, що серце відчува...."  - М.А. Простаков

 Народився Микола Андрійович Простаков на Чернігівщині в мальовничому селі Великий Листвен 30 квітня 1937 року. Батько і мати прості селяни, але трьом своїм дітям (двом донькам і сину) дали освіту, допомогли здобути професій фельдшер-акушер, вчитель та інженер.
  Микола змалечку допомагав матері в колгоспі, пасинкував тютюн, збирав насіння кок-сагизу, з якої тоді виготовляли каучук, косив жито. Середню школу закінчив у райцентрі, бов селі була лише семирічка. Вчився в Українській сільськогосподарській академії (м. Київ) на факультеті механізації сільського господарства. Направлення отримав на Миколаївщину. Працював в Баштанському районі, а потім з 1963 року, головним інженером райсільгоспуправління в м. Нова Одеса.
   В роботі багато уваги приділяв технічному прогресу, розповсюдженню передового досвіду, підготовці механізаторських кадрів, раціоналізації виробництва. Довгий час очолював раціоналізаторів (ВТВР), сам має кілька десятків свідоцтв на рацпропозиції та свідоцтво на винахід.
     Микола Андрійович мавнагороди: орден "Знак пошани", медаль "За трудову доблесть" та інші медалі та відзнаки.
    Але не зважаючи на свою технічну освіту, Микола Андрійович любив літературу, поезію. І ось він сам почав писати поетичні твори. Згуртував навколо себе колектив однодумців, людей не байдужих, цікавих, творчих. Став лідером літературного об'єднання "ПОШУК".
   Небайдужі до поетичного слова та прекрасного, любителі красного письменства почали збиратися в читальному залі Новоодеської центральної районної бібліотеки для того, щоб поспілкуватися, обговорити новини літератури чи поглибити свої знання про якогось класика, почитати власні твори та вдосконалити свою майстерність.
    Наш земляк, М.А.Простаков, був людиною талановитою, закоханою у свій рідний край, своє місто, тому і вірші його талановиті і нам близькі, бо вся його поезія пронизана любов'ю до землі, до людини, до життя.
   У віршах і піснях оспівана поліська природа, і природа степового краю, з яким доля наловго пов'язала автора у роки розквіту життя і поетичної творчості.
   Перед нами у віршах і піснях образи коханої дівчини, ніжної і ласкавої матері, що зливається в єдиний образ нашої Матері - України...
   В усіх творах поет намагався бути чесним і щирим, правдивим і відвертим.
   Помер Микола Адрійович 25 січня 2010 року.

Русанова Марина Євгеніївна

    Марина Євгеніївна Русанова - людина непересічна. Її муза - це щира, небайдужа душа неспокійної людини. Їй є що розповісти своїм читачам, є над чим разом поміркувати. 

  Читаючи її вірші, відчуваєш бзмежне почуття задоволення від людського спілкування, живий відгук своїм почуттям і думкам тому, що ця поезія стверджує красу, добро, істину. Це досягається природністю поетичної мови, виразністю фор, зворушливістю віршування.

      І з найпотаємнішого куточка душі яскравим промінцем виблискують пронизані найглибшим ліризмом поетичні рядки про кохання. Любовна лірика Марини Євгеніївни яскрава, багатокольорова. Читаєш її, бачиш і відчуваєш, що писала поезію людина добра, ніжна, переповнена ліричних відчуттів і переживань.

       Поетеса ще з дитинства мріяла, що колись видасть книжку, і її твори вивчатимуть школярі.
    Русанова Марина Євгеніївна народилася в селищі Бугаївка Перевальського району Луганської області у 1965 році, 26 липня. У 1970 році родина переїхала в м. Дніпропетровськ, Нижньоамурський район, на батьківщину матері. У Дніпропетровську з 1 по 8 клас Марина Євгеніївна вчилася в санаторній школі-інтернаті № 6 і все своє життя зберігала найніжніші і вдячні спогади про людей, які віддавали тепло своїх сердець дітям-сиротам.
    В 1981 році вийшла заміж і проживала в Ташкентській області, народила двох синів. У корейської матері навчилася всьому, що повинна вміти жінка, і навіть більше. У 1992 році, після розвалу Радянського Союзу, з чоловіком і дітьми переїхала в с. Зарічне Новоодеського району, Миколаїаської області за місцем роботи чоловіка, де проживає й донині. 
    У 1995 році відбулася знаменна подія: народилася донечка Христина. 
    Ще в школі дужебагато малювала, ліпила з пластиліну і, звичайно, писала вірші...

Вітренко Анатолій Миколайович

  Література починається з людини, гарою твору, його діяльності, роздумів, почуттів, його ставлення до суспільсьтва, до свого обов'язку перед народом. Йдучи у життя із своїми улюбленими літературними героями, вбираючи в свої серця привабливі поетичні образи.
   Вітренко Анатолій Миколайович народився 10 серпня 1929 року в селі Катеринівка Баштанського району Миколаївської області. У січні 1930 року комнезамом йоно батьки були вигнані з хати, худоба, інвентар були реквізовані, а сім'я засуджена до заслання на Соловки. Та батькам вдалася втеча в степ, в скирти соломи. А потім з п'ятимісячним Толею пішли в село Компаніївку Кіровоградської області. В 1932 році прийшли в село Кандибине Новоодеського району Миколаївської області. Два роки проживали в цьому селі. Проживали в селі Веселий Кут. А через два роки змінили місце проживання на село Подимове Широколанівського району.
     В 1936 році переїхали в село Женево-Криворіжжя Новоодеського району, де проживали до 1964 року. Анатолій закінчив Троїцьку семирічну школу. Працював у колгоспі ім. Щербакова. В 1947 році поступив учитися в школу ФЗН № 11 в м. Миколаєві. Після закінчення рік працював на заводі ім. 61 Комунара. з 1949 по 1953 рік - служба в армії.
  Після демобілізації учився на майстра при будівельному технікумі (Московський трест "Фундаментбуду), закінчивши його працював на будівництві Куйбишівської ГЕС по 1955 рік. Потім працював у колгоспі.
     З 1957 по 1964 рр. - завідуючий Женево-Криворізьким сільським клубом.
    В 1962 році закінчив Херсонський культосвітній технікум (режисерське відділення). Два роки працював директором Кашперівського Будинку культури. З 1966 року по 1986 рік - художник-оформлювач в різних установах М. Нова Одеса.
     Анатолій Вітренко - одружений. Має дочку, сина, четверо внуків та правнучку Аліну.
   Потомствений хлібороб з діда-прадіда, щн донедавна колгоспник Анатолій Миколайович 1998 року, за рік до свого сімдесятиріччя, спромігся на свої власні кошти видати власну книгу "Живий свідок", до якої увійшли автобіографічна повість і низка поетичних творів.
     Автор - прогресивно настроєналюдина. І в своїй книзі підкреслює який дорогоцінний скарб - незалежна Україна. Та й саме життя Анатолія Миколайовича може правити за приклад тим, хто тільки починає.
    "Моє життя, - розповідає про себе кашперівський поет - це типова історія багатьох ровесників мого покоління. І всі ці роки я не поривав зв'язку з рідною мовою - мовою моїх батьків і дідів-прадідів, з українською культурою.
   Анатолій Вітренко напрочуд щирий і цілісний у бачені світу і у поетичній орнаментації думки, яка зродилась від осмислення здобутків і витрат життя. Його поетичне слово немов би внесене, з самої глибинки, з сільської округи. Чому? Тому, що все у автора від любові, від лагідного серця, яке все болить і болить. Він уміє дякуввати, а в записниках памяяті тримає добро.

Видашенко Зоя Яківна

  Є таке мальовниче селище в Херсонській області з поетичною назвою Біла Криниця. Там і
народилася Зоя Яківна Видашенко 25 серпня 1950 року в сім'ї робітників. Батько працював електромеханіком зв'язку на залізниці, мати - на овочевій базі.

   Навчалася у місцквій школі, яку закінчила 1968 року із срібною медаллю. Диплом учителя української мови та літератури Херсонського педагогічного інституту отримала в 1972 році. Перший рік працювала в Криму, а з 1975 р. живе в Новій Одесі.

   Перші вірші почала писати ще в шкільні роки. На жаль вони не збереглися, як і поезії та оповідання середини 70-х років минулого століття. Писала й в інституті.

    Трудову діяльність розпочала після закінчення ВУЗу в 1972 році. У Новій Одесі працювала за фахом. Роботу дуже любила. Улюблений клас - 10-Б 1984 р. випуску. Має значок "Відмінник народної освіти УРСР". Та через складну хворобу довелося залишити роботу.

   Зоя Яківна відома читачам району, як автор бувальщин. Пропускає крізь своє серце і душу почуте й побачене, і з-під її пера з'являються життєві історії: одні з нотками сміху, іронії, а інші пронизані смутком і людським болем.

   Дуже любить Видашенко розповідати на сторінках газети про наших земляків, які досягли успіху, набули поваги і користуються авторитетом серед громади. 

  Видашенко З.Я. - активнийчлен районного літературного об'єднання "ПОШУК", часто знайомить присутніх з творчістю відомих та незаслужено забутих поетів.

    Поезія Видашенко - гімн земля, її щедрості, багатству, красі. Її вірші - це її душа, серце, надія. Коли читаєш їх, відчуваєш, як щось таємниче, безмірне торкається твоєї душі і починає співати.

    Крім поезії, Зоя Яківна дуже любить квіти, а найбільше айстри і хризантеми. Природа для неї - невичерпне джерело, що надихає людину на працю, робить її добрішою, благороднішою, дарує насолоду і лікує.

Акальмаз Тетяна Олександрівна 

 

 Акальмаз Тетяна Олександрівна народилася 23 грудня 1957 рокув м. Нова Одеса. Навчалася у Новоодеській ЗШ № 1, а потім у Миколаївському педагогічному інституту ім. В.Белінського. Після закінчення фізико-математичного факультуту працювала вчителем математики в Новоодеській середній школі № 2. Основні мотиви творчості - патріотизм, любов до рідної землі, історичне минуле і сьогодення рідної землі, кохання. Проживає в м. Нова Одеса.

  Автор багатьох поетичних творів. З 2014 року її вірші почали друкувати на сторінках районної газети "Промінь". Підбірка творів надрукована в районному альманасі поезії та прози "Букет ромашок", який побачив світ в 2015 році.

Альбещенко Анатолій Сергійович

 

   Альбещенко Анатолій Сергійович народився 20 листопада 1941 року в м. Нова Одеса. Після десятирічки закінчив з відзнакою Новобузький технікум механізації сільського господарства, потім три роки служби в арміїї, півтора року роботи в райоб'єднанні "Сільгосптехніка" і потім - студент Київської сільськогосподарської академії. Отримав диплом з відзнакою і подальша робота: 4,5 роки інструктором Новоодеського райокму партії і 24 роки - начальником дільниці зрошення. Найбільшим своїм досягненням вважає виховання двох, тепер уже дорослих дітей: доньки - педагог, і сина - співробітник банку. Вірші почав писати випадково. Найбільш надихнув буремний 2004-й: підготовка до Президентських виборів, тяжке життя простих людей, збільшення кількості безпритульних, безробітних, хворих. І обіцянки, обіцянки тих, хто ні в чому не знає нужди тим, хто щодня перераховує те, що залишилося від мізерної пенсії чи злиденної зарлптні. Проживає в м. Нова Одеса.

   Автор збірки поезії "Рядки думок". окремі поетичні твори друкуються на сторінках районної газети "Промінь" та в районних альманахах поезії. Член літоб'єднання "Пошук".

Бирзул Валентина В'ячеславівна

 

Бирзул Валентина В'ячеславівна народилася 22 липня 1960 року в селі Возсіятське Єланецького району Миколаївської області. В Новій Одесі проживає з 1966 року. Закінчила 10 класів Новоодської СШ № 1. Освіта вища. Навчалась в Уманському сільськогосподарському інституті, за спеціальністю агроном. Працювала в колгоспі ім. Калініна, Троїцькій сільській раді, Новоодеському районномц відділі земельних ресурсів. З грудня 2002 року - інвалід ІІІ групи загального захворювання.

  Захоплюється українською народною піснею, активний член Троїцької художньої самодіяльності. Писати вірші розпочала в 2008 році. Член районного літературного об'єднання "Пошук". Переможець районного та дипломант обласного літературно-пісенного конкурсу "Перлина Півдня" серед осіб з обмеженими можливостями за 2010-2014 роки. Написала вже більше двохсот поетичних творів. Друкує свої вірші у Всеукраїнській газеті інвалідів "Сила духу", "Без Бар'єрів", районних та обласних альманахах.

     У грудні 2012 року надрукувала свою першу поетичну збірку віршів "Першоцвіт".

Пічугін Сергій Миколайович

 

 Пічугін Сергій Миколайович народився в м.Нова Одеса в 1954 році. За освітою - фізик-теоретик. Працював викладачем. Літературна спеціалізація - поезія і публіцистика. Учасник творчого об'єднання "Пошук". Його вірші опубліковано в районних літературних альманахах "Степовий струмок", "Паростки", "Степове джерело", а також у персональній збірці "Крксь" (1980-1991). Жанр публіцистики представлено в газеті "Товариш", "Будем жить по Рузвельту?" (№ 47'97), "Жизнь по Геббельсу" (№8'99), "Криволошка" (№35'99). Основна тематика публіцистичних творів - актуальні питання сучасності, виклики нового часу, загроза загальнолюдським цінностям, що її несуть прийдешні часи. Поет розглядає проблеми соціальні, психологічні, політекономічні.
   Що стосується поетичних жанрових уподобань Сергія Пічугіна, то це переважно філософська лірика. Втім, за сорок років літературної біографії багато чого змінювалось у стилістичному образі поета. Вже в нові часи з-під його пера вийшли епічні твори "Исход" (2000 р.), "Кирпата ніч" (2003 р.). Останнім часом Сергій ПІчугін захопився і перекладацькою діяльністю у зв'язку з захопленням творчістю перського мислителя і поета О.Хаяма. Член літоб'єднання "Пошук".